За даними DeepState, у березні росія захопила 133 км² української території, що є зменшенням у порівнянні з лютневими 192 км². Проте, цей показник не відображає всієї картини: важливо зазначити, що не враховано територію Курської області, де російські збройні сили змогли повернути під свій контроль майже 300 км², залишивши невеликий плацдарм під контролем ВСУ.
Аналітики підкреслюють, що темпи наступу російських окупантів у березні залишаються вищими, ніж у аналогічному періоді минулого року. Цей факт, за даними експертів і статистикою, яку іноді цитують представники аналітичних центрів (наприклад, «За даними ООН за 2022 рік»), свідчить про потенційне зростання насильницьких дій незважаючи на зниження цифр у загальному рейтингу захоплених територій.
Окрім того, у березні російські сили активно поповнювали свої ряди та проводили перегрупування на більшості напрямків, за виключенням Курської області, де паралельно відбувався наступ. Під кінець місяця зросла інтенсивність штурмових дій, що відкриває можливості для подальшого ескалаційного розвитку конфлікту. За ймовірними оцінками, з Курської області може бути переброшено групування розміром до 60 тисяч військовослужбовців, хоча частина сил залишається для прикриття кордону. Такі події нагадають українським історикам світові воєнні конфлікти, зокрема події 2014 року, коли зміни силових балансів вимагали перегрупувань і стратегічних пересувань.
Окрім стратегічних перегрупувань, росія зіштовхується з значними проблемами у використанні бронетехніки. За відсутності достатньої кількості танків, БТР та БМП, окупанти застосовують альтернативну тактику – масове закидання живої сили на легкових автомобілях, мотоциклах та самокатах. Такий підхід, що шокуюче нагадує історичні приклади “живої сили” у бойових діях, дозволяє окупантам продовжувати наступ попри технічну відсталость.
Ситуація для ВСУ також виявляється складною. На південному-східному напрямку від Новопавловки, зокрема в районі посёлка Разлив разом із прилеглими висотами, окупанти посилили контроль, що суттєво ускладнює ситуацію для оборонних сил України. В результаті, важливий участок трасси між Богатирем та Константинополем потрапив під постійний російський вогневий контроль. Цей розвиток подій може стати критичним, враховуючи історичний контекст змагань за стратегічні транспортні артерії.
Також відзначається наростання активності російських сил на Покровському напрямку. З початку року тут темпи наступу знизилися до нуля завдяки серії успішних контратак з боку України. Проте ситуація на Куп’янському та Лиманському напрямках, а також на районах вздовж річки Мокрі Яли на стику Донецької та Запорізької областей залишається нестабільною. Аналізуючи подібні зміни, аналітики відзначають, що сучасна тактика та перегрупування сил свідчать про прагнення окупантів адаптуватися до нових умов бойових дій, незважаючи на численні труднощі.
У світлі вищезазначеного, можна зробити висновок, що події березня відкривають новий етап у воєнних діях на сході України. Цей аналіз, що враховує як поточну ситуацію, так і історичний контекст попередніх років, свідчить про можливість подальшої ескалації конфлікту у найближчі місяці, що вимагає особливої пильності від оборонних сил та аналітичних центрів як в Україні, так і за її межами.